«Мова – це дім, у якому живе нація»

7 квітня відбулась онлайн зустріч із Іриною Фаріон. Шевченківці прослухали відкриту лекцію добре знаної в Україні та за її межами філологині.

Зустріч із докторкою філологічних наук, професоркою Національного університету «Львівська політехніка» Іриною Фаріон відбулася наживо онлайн на платформі Zoom через сервіси Youtube та Facebook.

Науковиця й громадська діячка І. Фаріон виголосила лекцію «Соціолінгвальний контекст історії української мови: свідомість і чин», що розроблена в межах проєкту «Мовознавча комісія НТШ. Золота колекція», присвяченого 150-річчю Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

Онлайн-лекцію відвідали викладачі кафедри УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ і здобувачі вищої освіти факультету української філології та соціальних комунікацій.

Пам’ятаймо, що МОВА – це буття, це дім, у якому живе нація; і важливим є зв’язок між мовним минулим і сучасним.

У виступі лекторки прозвучали декілька основних тез: про мовно-етнічну свідомість українців, статус староукраїнської мови в правових документах, мотивацію боротьби за статус староукраїнської (руської) мови; лінгвістично-теоретичний лінгвосоціюм гетьманських канцелярій; лінгвістично-правовий лінгвосоціюм: у межах якого, за словами науковиці, боротьба за офіційні, державні права староукраїнської (руської) мови – це найвищий ідеологічний рівень національної свідомости.

Зміна мови Литовського Статуту 1614 р. з руської на польську засвідчила остаточну зміну влади, що для українців було «в мінус» (у правовому (юридичному), політичному сенсі ми тоді втратили, як українці, на жаль).

У питанні мови нема компромісів і не повинно бути. Ми, українці, завжди були «ядристою» нацією (від слова «ядро», центр, стрижень). І ця «ядристість» притягувала до себе інші нації, тому й зараз, під час війни, ми спостерігаємо у строю захисників України пліч-о-пліч людей різних націй.

Ірина Фаріон наголосила, що саме МОВА – це та зброя, яка допоможе нам утвердитися. Пасіонарність нашого народу, діалекти, характер, відчуття свого кореня – це серйозні речі. Памʼятаймо, що говорив Тарас Шевченко: «Я нічого не хочу, тільки, щоб люди свого не цуралися!».

Серед основних тез найбільшу увагу привернули такі:

• уся освіта і праця повинна відбуватися ДЕРЖАВНОЮ, тобто УКРАЇНСЬКОЮ мовою. Було б кумедно, наприклад, коли б поляк на роботі спілкувався б німецькою мовою і говорив, що він приїхав із Німеччини на працю до Польщі. Тому ми бачимо зараз, як поляки дбають про свою мову – приїхали наші заробітчани чи переселенці до них, поляки відразу відсилають записуватися на курси з вивчення польської мови, як дорослих, так і діток, і це правильно. Якщо ти знаходишся в іншій країні, – ти повинен знати мову тієї країни і спілкуватися нею у громаді та на службі – на роботі;
• мовна політика має бути адекватною: хочеш мати роботу – вчи українську мову, бо ти живеш в Україні; позитивним є прийнятий закон про державну службу – запроваджено іспит з державної мови, це добре, але зробити це треба було давно;
• сила українців у тому, що вони звернулися до живої української мови.

На межі ХІХ–ХХ ст. Західна Україна і Велика Україна знайшли спільну мову і спосіб обʼєднатися: згадаймо переклад Біблії українською мовою, здійснений П. Кулішем із редакційним та перекладним доопрацюванням І. Пулюя та доповненням перекладів І. Нечуя-Левицького.

У лекції йшлося й про правопис – своєрідний «корсет мови», про спадщину староукраїнської мови; відродження і культивування мови як стрижня нації, історичної основи. Прозвучала теза, що староукраїнська мова – це наша земля, наша основа.

Нам бракує національного егоцентризму, на жаль. Якщо ми виграємо мовний фронт – ми виграємо все. Кожен має свою роботу виконувати професійно, саме через навчання мови як світогляду має змінитися наше суспільство.

Зустріч онлайн закінчили словами І. Франка: «Життя – війна є, кожен бореться, як знає». Перемога буде за нами! Тримаймо стрій, наші колеги. Слава Україні!

Викладачі та здобувачі вищої освіти факультету української філології та соціальних комунікацій щиро вдячні Ірині Фаріон за цікаву лекцію!

 За інформацією кафедри української мови